Все частіше порівнюю людей з дверима.
Знайомишся з ким-небудь і бачиш симпатичну дверцяту з золотим номерком в завитках, ручка камінням прикрашена. Штовхнеш, а за нею крихітна кімната три на два. Поговорив з людиною п'ять хвилин і відчуваєш, як тісно в його суспільстві, як нудно серед поличок з квітковими горщиками і плюшевих ведмедів. А буває навпаки - відкриєш обшарпану дверь, а там Всесвіт: комети, планети, Чумацький шлях... Але таких мало. Зазвичай за дверима або коридор - вузький і довгий, або стіна. Скільки в неї не стукай - нічого крім глухої цегляної кладки не побачиш.
(по матеріалам мережі інтернет)
